Тримати позиції й не пускати ворога далі: історія захисника з Конотопщини з позивним «Геймер»
Поділитися в
Копіювати посилання
«Геймер», – саме такий позивний дали побратими Андрію, коли дізналися, що на «гражданці» хлопець дуже полюбляв комп’ютерні ігри, розповіли у 58-ій окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського. Але він не просто в них грав: тодішній юнак добре розумівся на різноманітних іграх, вів огляди на одній з інтернет-платформ і доволі непогано на цьому заробляв. Так би й жив собі Андрій, – мріяв, працював, досягав своєї мети, але сталося повномасштабне вторгнення, і його селище Дубов’язівка, що на Сумщині, опинилося на шляху колон ворожої техніки.
– Я ніколи не забуду, як росіяни проходили через центр селища, коли йшли на Київ. Як вони, знову ж через нас, вже тікали назад, отримавши «по зубах». – Розповідає Андрій. – Як вбивали мирних людей, як два російських «Тигри» виїхали на дорогу і впритул розстріляли цивільну фуру. Вона потім ще довго стояла понівечена на перехресті, доводилося її оминати.
Нелюдська жорстокість окупантів дуже вразила 22-річного хлопця, і вже за кілька місяців він долучився до війська.
– Як зараз, так і тоді я добре усвідомлював: якщо я не буду стримувати ворога на фронті, то він прийде до мене додому. Ні, дякую, я це вже проходив і більше не хочу, – каже Андрій.
Оскільки «Геймер» на той момент мав офіцерське звання, – в інституті, в якому навчався Андрій, була воєнна кафедра, – то ж в армії молодший лейтенант одразу посів посаду командира кулеметного взводу. Почалися складні фронтові будні піхотинця. Оборона Чернігівщини, Серебрянський ліс, Бахмут, Вугледар. Останній «Геймер» згадує з особливою «теплотою».
– Там ворог застосовував підступну тактику: травив нас газами, щоби ми виходили з бліндажів, а потім починалися скиди з дронів. Одного разу в такій ситуації мені довелося керувати евакуацією поранених. Навіть боляче згадувати, – ділиться «Геймер».
На питання, як вдається досі триматися і зберігати мотивацію, – Андрій лише зводить плечами: іншого виходу немає – або ми, або вони. А ще – дуже підтримують побратими, з якими пройшов всі кола фронтового пекла. Ну і, звичано ж, сім’я, – батьки, кохана дружина. До речі, Андрій одружився лише місяць тому. Каже, познайомились в Харкові, коли 58 бригаду перевели з Донбасу на цю ділянку фронту. То ж тепер у «Геймера» стало на одну рідну людину більше, тобто, зросла і відповідальність – тримати позиції й не пускати ворога далі.
Якщо Ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Підписуйтесь на нас у Telegram
