Туристичні цікавинки міста

Без категорії | 14:31, 4.07.2012
 Поділитися

Поділитися в

 

          Конотоп – місто козацької слави, потужний залізничний вузол з розвиненою інфраструктурою транспортного будівництва, що з’єднує Україну з Білорусією, Росією та країнами ЄС, розташоване у найбільш мальовничій та екологічно чистій частині Слобожанщини. Конотоп має великий історичний та культурний потенціал. Як згадка про великі культурні традиції міста постають пам'ятники.

Пам’ятник Конотопському трамваю

(на розі вулиць Клубної та Успенсько-Троїцької)

          З-поміж інших міст області Конотоп відрізняється наявністю трамвайної мережі, як нагадування про це встановлено пам’ятник Конотопському трамваю. Пам’ятник конотопському трамваю був урочисто відкритий 1 червня 2004 року.
         Пам’ятник являє собою справжній металевий трамвайний вагон моделі 71-605 для перевезення пасажирів КТМ-55. Вагон зроблений на Усть –Катавському вагонобудівному заводі імені С.М.Кирова Челябінської області. Вагон вміщує 35 сидячих місць, 88 стоячих. Довжина вагону -15,094 м, ширина -2,562 м, висота по кузову – 3,128 м. Вага – 18,65 т. Вагон встановлений на рейках, піднятих на земельний постамент.  
       24 квітня 1949 року методом народної будови розпочалось будівництво 4 км лінії від залізничного вокзалу до заводу «Червоний металіст».Керував будівництвом міський штаб по спорудженню трамваю на чолі з першим секретарем МК КПУ І.А.Хижняком. У вересні 1949 р. трудящі м. Москви передали 2 моторних пасажирських трамвайних вагони серії Ф. Рада Міністрів СРСР постановою від 13 жовтня 1949 р. схвалила спорудження трамваю в Конотопі методом народної будови. На КПВРЗ готували трамвайні вагони вагоновожаті Е.Г.Левченко та О.І.Супрун, кондуктори В.Г.Литвиненко та В.С.Півень. 21 грудня 1949 в урочистій обстановці після багатолюдного мітингу було відкрито трамвайний рух в Конотопі, по маршруту «Вокзал – Будинок Рад – Військкомат – площа Конотопських дивізій». Довжина трамвайної лінії не перевищувала 3,5 км. Перший трамвай КТВ-55 був 2 кабіний і вміщував 36-40 пасажирів. На кінець 1950 р. на лінії курсувало 5 моторних вагонів, які перевезли за 1950 р. – 2, 727 млн. пасажирів.1959 році довжина трамвайної колії становила 10 км. Трамвай став з того часу масовим видом транспорту. Було закладено нове трамвайне управління в районі « Семі вітрів». В 1980-1982 рр. прокладені перші км другої колії. Служба рухомого складу становила 36 вагонів типу КТМ-5 МЗ. За 1981-1985 рр. перевезено 72 млн. пасажирів. Зараз довжина трамвайної лінії досягла 27,8 км. Трамвайний парк налічує 18 вагонів, які діють на 3 маршрутах. В Конотопському трамвайному депо зараз працюють 200 працівників, серед них 30 водіїв.


 

 

Пам’ятний знак 108-му ШАПу

(вул. Рябошапки, сквер)

           5 травня 1938 р. в Конотопі було сформовано авіаційний полк, який з перших днів війни брав участь в боях з німецько-фашистськими загарбниками. 16 серпня 1943 р. полк був перетворений у 108 –й гвардійський штурмовий авіаційний. Полк брав участь у Берлінський та Празьській операціях і весь його особовий склад був нагороджений медалями «За взяття Берліна» та «За визволення Праги». Перед цим він відзначився в боях за місто Рава – Руська і отримав назву «Рава – Руський». У складі полку служила Катерина Зеленко, перша жінка – льотчик, яка здійснила таран фашистського літака в небі Сумщини. Полк виховав 7 Героїв Радянського Союзу. Серед них – льотчик, старший сержант Василь Якович Рябошапко, ім’ям якого названо одну з вулиць міста Конотоп. Встановлено на честь 40-річчя сформування полку.

Водогінна вежа

(на розі площі Конотопських дивізій та вулиці Урицького)

          Водогінна вежа побудована за проектом відомого радянського інженера, академіка В. Г. Шухова у 1928-1929 рр. у зв’язку з будівництвом міського водопроводу. Вежа забезпечувала населення Конотопа питною водою. До 1941 р. на вежі знаходився спостережний пункт міської протиповітряної оборони. Під час війни вежа була пошкоджена і вже не функціонувала. Тому 1980 р. бак на вежі був демонтований. Після цього вежа використовувалась, як телевізійна. Зараз вежа є одним з найбільш визначних силуетних об’єктів міста, пам’яток інженерної думки та містобудівництва.        Конструкція – однополосний гіперболоїд обертання, створений 25-парами металевих кутових стрижнів. Стоїть на кільцеподібній залізобетонній основі діаметром 16 м. У верхній частині башти зроблена кільцеподібна металева площадка для баку, до неї ведуть гвинтові сходи. 

 

 

Меморіальний комплекс вічної слави: братські могили радянських військовополонених, пам’ятний знак на честь загиблих воїнів-земляків

(вул. Братів Радченків, 32)

          У 2-х братських могилах поховано 27 тис. радянських військовополонених, розстріляних фашистами у період тимчасової окупації міста 1941-1943. Відомі прізвища 326 загиблих.
           У 1957 на місці поховання встановлено залізобетонну скульптурну групу – постать жінки-матері з сином полку /2,5 м/ на цегляному постаменті, облицьованому керамічною плиткою /5,2 м/.
          У 1968-1969 проведено реконструкцію меморіального комплексу. На одній із могил споруджено цегляну стелу, облицьовану мармуровими плитами /3,0 х 0, 67 х 37,6 м/, з горельєфним зображенням солдата та підпільника. На стелі – текст з посвятою. 
         З правого боку від скульптурної групи – бетонна стела на якій закріплено 86 чавунних меморіальних плит з прізвищами 1716 воїнів – земляків, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Біля стели поховано залишки трьох льотчиків, знайдених учасниками пошукового загону Конотопського краєзнавчого музею ім. О. М. Лазаревського влітку 2006 р. на території колишнього конотопського військового аеродрому. Тому на стелі встановлена плита з написом «Военным летчикам, не вернувшимся из боевого задания осенью 1941 г. (похоронены 6 сентября 2006 г.)». На стелі текст з посвятою: «1941 – Они отдали жизни за свободу и независимость нашей Родины – 1945».
         Біля правого боку алеї знаходиться невеликий пагорб на якій ведуть з чотирьох боків по 9 сходинок. На краю невеликої площадки розташовано меморіальний знак у вигляді чотирикутної гранітної брили. На ній плита з написом: «Меморіальний знак встановлено на честь 60-річчя з дня визволення міста Конотопа 6 вересня 2003 р.»  


 

 Пам’ятник Т.Г.Шевченку 

(пл. Миру, 2)

         На площі Миру розташовано пам’ятник «великому кобзарю» Тарасу Григоровичу Шевченку. Автор – Санкт-петербурзький скульптор Олег Миколайович Смотров. Проект постаменту – головний архітектор міста М.П.Гавриш та головний художник міста І.І.Рисева. 
          Пам’ятник Т.Г. Шевченку в Конотопі було встановлено 22 травня 1993 р. Скульптура передає образ Т.Г.Шевченка в задумі, сидячого на лаві. Він тримає у правій руці книгу. Скульптура виколота із міді. Постамент форми куба – бетонний, обкладений гранітом.

 

Краєзнавчий музей ім. О.М.Лазаревського

(вул. Садова, 2)

Конотопський краєзнавчий музей має вже більш як столітню історію існування. Він був заснований 26 вересня 1900 р. в одній з кімнат Конотопської земської управи. Першим завідувачем музею був М.П.Кандиба. Разом із ним працювали і створювали літопис Конотопщини відомий історик Лівобережної України – Олександр Матвійович Лазаревський і відомий бібліограф, член-кореспондент Російської академії наук Степан Іванович Пономарьов. 
 З 1934 р. музей працював як історико – краєзнавчий. У період окупації міста фашистські загарбники знищили та пограбували більшість експонатів. Восени 1943 року після визволення Конотопа музей відновив свою роботу. З 1950 працює як краєзнавчий. Музей неодноразово змінював своє місцезнаходження. З березня 1973 р. він розташований в одноповерховому приміщенні по вул. Садовій, 2. 
Музей має 9 виставково-експозиційних залів, в яких представлені природа, історичне минуле краю, почесне місце займають зал видатних діячів краю і зал Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р. Етнографія краю представлена в експозиціях «Українська хата» і «Конотопська відьма в персонажах». У малому виставковому залі цього року відкрито постійно діючу виставку «Шляхами Малевича: зупинка – Конотоп». У великому виставковому залі експонуються персональні виставки сучасних українських художників і фондові колекції. 
 

Музей Авіації

(1-й провулок вул. Рябошапки, 1/1)

З метою дослідження, збереження і популяризації авіаційної спадщини міста та світової авіаційної історії Конотопі на території колишньої військової частини відкрито першу експозицію музею авіаційної техніки.
Урочисте відкриття першої експозиції музею авіації відбулося 6 вересня 2008 р. у рамках святкування Дня міста. 
Експозиція складається з пам'ятника льотчикам-інструкторам 105-го учбового авіаційного полку (макет літака А-39,виробництва ЧРСР) і 5 "крилатих красенів" – вертольотів, розроблених під керівництвом М.Л.Міля, кожен з яких має свої особливості: легкий багатоцільовий вертоліт Мі-2; багатоцільовий вертоліт Мі-8, котрий широко використовується в цивільній авіації та Збройних силах, транспортно-бойові вертольоти Мі-24А і Мі-24В; транспортний вертоліт Мі-6.
В планах музею – розширення кола об'єктів показу: проведення екскурсій з відвідуванням музею ДП "Авіакон", поповнення музею новими експонатами, створення в підземному бункері експозиції "Командний пункт авіаційного полку часів ІІ-ої світової війни".


 

Музей-садиба генерала М.І.Драгомирова М.І.

(вул. Драгомирівська, 18)

Однією з окрас нашого міста є музей-садиба героя російсько-турецької війни генерала Михайло Іванович Драгомирова. У цьому будинку з 1903 по 1905, мешкав Михайло Іванович Драгомиров (1830-1905) – бойовий генерал, російський військовий діяч, теоретик, педагог, герой російсько-турецької війни 1877-1878. У 1878 Драгомирова призначено начальником академії Генерального штабу. З 13 серпня 1889 – командуючий військами Київського військового округу. Його праці були перекладені на іноземні мови і увійшли до арсеналу визначних творів світової військової літератури. Влітку 1903 генерал Драгомиров подав у відставку та переїхав до Конотопу, де оселився у своєму будинку. Його було обрано почесним членом Київського та Московського університетів, почесним членом шведсько-норвезької Королівської військової академії у Стокгольмі, призначено почесним мировим суддею Київської округи та членом Державної ради. Уряд Франції нагородив його орденом Почесного легіону.
28 травня 1985 на будинку встановлено мармурову меморіальну дошку з написом /0,8 х 0,6 м/.
До архітектурного комплексу входить: головний будинок, служби, флігель, залишки парку.  


 

Садово-паркова скульптура «Кінь»

(Конотопський бульвар)

 
Встановлена як символ нашого міста. Легенда розповідає, що під час переходу татарської кінноти в цих місцях у непролазних болотах загинуло багато коней та воїнів, тому й місцевість стала називатись Конотопом – Болотистим місцем або кінським бродом, де грузли коні.
Також існує інша легенда, яка пояснює походження назви міста. Згідно неї, назва майбутнього Конотопа пов’язана з інцидентом із царицею, карета і ескорт якої загрузли у болотистій місцевості. Царицю врятували, але скарби і охорона потонули. Коли цариця вибралась, то сказала: «Що це за місто таке, де коні топнуть?». Звідси й пішла назва Конотоп.

 

Пам’ятник генералу М. І. Драгомирову
(вул. Драгомирова, 18)

Михайло Іванович Драгомиров, відомий військовий діяч, реформатор і публіцист, герой Шипки, командувач військами Київського військового округу, Київський, Подільський та Волинський генерал-губернатор, член Державної Думи Росії народився 9 листопада 1830 р. в невеликому родинному маєткові під Конотопом. Початкову освіту здобув в Конотопському повітовому училищі. 1856 р. з золотою медаллю закінчив Миколаївську академію Генерального штабу в Петербурзі.1869 р. в чині генерал – майора призначений начальником штабу Київського військового округу. З 1873 р. начальник 14 –ї піхотної дивізії, яка брала участь у російсько-турецькій війні 1877-1878рр. За вдале форсування Дунаю і взяття їм м. Свистові відзначено орденом Георгія III ступеня і званням генерал-лейтенанта. Майже 10 років перебував на посаді начальника військової академії Генерального штабу. У 1903 р. вийшов у відставку і поселився у родинному маєтку в Конотопі, повністю віддавшись науково-публіцистичній діяльності.
Помер в ніч з 14 на 15 жовтня 1905 р. в м. Конотоп. Похований у родинному склепі біля Вознесенської церкви м. Конотопа.
Бюст М.І.Драгомирову відлитий з бронзи, встановлений на бетонному постаменті, який складається з чотирьох прямокутних паралелепіпедів.
 

Пам’ятник полковнику Г.С.Гуляницькому
(вул. Конотопських партизан, 27)

На території ЗОШ №7 ім. Г.Гуляницького розташовано пам’ятник-бюст генералу Г.С.Гуляницькому. Погруддя виконане з гіпсу, розміщене на цегляному постаменті та обкладене піщаником.
Григорій Сафонтійович Гуляницький (поч. XVІІ ст. – 12.09.1675) – український воєначальник, державний діяч і дипломат. Походив з відомого розгалуженого роду православної волинської дрібної шляхти. 
Як наказний «гетьман сіверський» Гуляницький командував угрупуванням гетьманського війська, що складалося з Ніжинського, Прилуцького та Чернігівського полків, стримуючи наступ московських військ на Лівобережжі протягом 1659 року. Обороняв від московських військ Пирятин, Варву (Чернігівська область), Конотоп.
Із 20 квітня 1659 починається оборона Конотопа, яка триває 70 днів. Трубецькой запропонував Г.Гуляницькому здати місто, але він відмовився. Гарнізон фортеці нараховував 4500 чоловік. Брак потужних мурів і артилерії компенсував практичний досвід козаків під проводом Гуляницького. Він зміг добре підготувати місто для планомірної оборони, витримавши декілька штурмів війська Трубецького.  
В останні роки свого життя Григорій Гуляницький, як один із старійшин полковницького корпусу активно підтримував правління Петра Дорошенка. Загинув у Білій Церкві. Був одружений з Ганною Шептицькою, мав двох синів і двох дочок.
Автор і виконавець – Недяк Володимир Володимирович, генеральний директор, засновник приватного історико-етнографічного музею «Козацькі землі України», лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченко, мистецтвознавець, художник.
Скульптор – Росошанська Юлія Юріївна.

 

Підписуйтесь на нас у Telegram

comments powered by HyperComments