Регулювання сімейних правовідносин:загальні засади та шлюбний договір

Автор
Валентина Волік | 15:10, 6.07.2021
 Поділитися

Поділитися в

Сімейні правовідносини – це суспільні відносини, врегульовані нормами сімейного права.

Яке ж коло суспільних відносин регулюється нормами сімейного права?

Сімейний кодекс встановлює наступний перелік учасників сімейних правовідносин:
1) подружжя;
2) батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;
3) баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки;
4) рідні брати, рідні сестри; мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.

При цьому всі інші родичі (двоюрідні брати та сестри, тітки, дядьки, племінники, племінниці та ін.) не є учасниками сімейних правовідносин за винятками, встановленими законом. Наприклад, у разі перебування у них на вихованні дитини на цих суб’єктів покладається обов’язок щодо надання дитині матеріальної допомоги. Відповідний обов’язок встановлюється і для такої дитини, на яку з досягненням повноліття покладається обов’язок утримувати цих непрацездатних родичів.

1.Сімейні відносини регулюються Сімейним Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. За  суттю вони  є цивільними, оскільки відповідають ознакам цивільних відносин, встановлених ст. 1 ЦК України, яка говорить,що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Одним із  завдань Сімейного кодексу є визначення засад шлюбу, встановлення підстав виникнення особистих немайнових та майнових прав та обов’язків подружжя, батьків, дітей та інших членів сім’ї.

2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.

3. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства.

4. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.

5. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.

6. Жінка та чоловік мають рівні права і обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї.

7. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

8. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім’ї.

9. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

10. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Поняття шлюбного договору у світі існує дуже давно. В нашій країні інститут шлюбного контракту з’явився в 1992 році з внесенням доповнень до Кодексу про шлюб та сім’ю. На даний час поняття, зміст, правила укладання шлюбного договору визначені главою 10 Сімейного кодексу України, який набув чинності 1 січня 2004 року.

Великого поширення в Україні такі договори поки не набули. Чому не має великого інтересу до таких договорів? Є різні версії – це і менталітет нашого народу, коли  переважають почуття над розумом – так велось з діда-прадіда. Є також версія, наречені або подружжя остерігаються образити почуття меркантильними питаннями. Необхідно розуміти, що шлюбний договір – це, перш за все, договір про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладений між особами які вступають у шлюб, або подружжям. Новацією сімейного кодексу України є положення про те, що шлюбний договір може бути укладено не тільки до одруження, як встановлювалось Кодексом про шлюб та сім’ю, а й під час шлюбу.

Сімейним кодексом передбачено, що шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

Згідно з частиною третьою статті 93 Сімейного кодексу шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Отже, подружжя не зможе, як раніше, передбачаючи якісь обов’язки особистого характеру по відношенню один до одного, а також особисті немайнові відносини між ними та дітьми. Це відповідь на питання, чи можна у шлюбному договорі, як наприклад у таких договорах по законодавству інших країн, передбачити, наприклад, порядок інтимних стосунків.

Важливою умовою шлюбного договору є те, що його положення не можуть зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Крім того визначено, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Наприклад, у шлюбному договорі не може бути зазначено, що чоловік дарує дружині квартиру. Такий договір дарування має бути окремо укладений і посвідчений нотаріально.

Найважливішою особливістю шлюбного договору є те, що ним майнові права й обов’язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. Зокрема, може бути встановлено, що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержано під час шлюбу в дар стане їхньою спільною сумісною власністю; може бути визначено на розсуд подружжя розмір часток у праві власності на майно, що буде нажито під час шлюбу; може бути передбачено умови поділу спільного майна в разі розірвання шлюбу, а також порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна. Шлюбний договір може містити також умову про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень про спільну сумісну власність і умову вважати це майно спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

У шлюбному договорі може бути змінене правило статті Сімейного кодексу України, яке передбачає, що якщо майно, яке належить одному з подружжя, за час шлюбу істотно збільшиться у своїй вартості внаслідок спільних трудових або грошових затрат чи затрат другого з подружжя, у разі виникнення спору воно може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності. Може бути також закріплено положення про те, що це майно не змінюватиме свого правового режиму, тобто належатиме тому з подружжя, хто був його первісним власником, або подружжю на праві спільної часткової власності у нерівних частках.

У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Наприклад, можна включити до договору положення про те, що подружжя зобов’язується утримувати непрацездатних батьків, когось з них, або дітей народжених не в спільному шлюбі, надавати цим особам грошову допомогу або/та надати їм можливість проживати разом з подружжям, виділивши окрему кімнату в будинку чи квартирі тощо.

За договором одним з обов’язків, наприклад, дружини може бути ощадливе ставлення до сімейного бюджету, здійснення обліку проведених витрат на певну суму та інформування чоловіка про ці витрати.
На практиці шлюбний договір в першу чергу застосовується не для регулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розірвання шлюбних відносин. Тому, безперечно, у шлюбному договорі можна визначити можливий порядок поділу майна, у тому числі і після розірвання шлюбу. У цьому разі у випадку розлучення можна уникнути довго триваючих судових процесів поділу майна, маючи більше шансів зберегти добрі відносини після розлучення.

Слід виділити питання визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом. Той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед дітей. При розпорядження своїм майном дружина, чоловік зобов’язані врахувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користування ним. Укладаючи шлюбний договір, сторони можуть включити до нього: положення про порядок користування житлом, яке належить одному з подружжя на праві приватної власності; про звільнення після розлучення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився у нього у зв’язку з реєстрацією шлюбу; про проживання в житловому приміщенні родичів когось з подружжя тощо.

У шлюбному договорі особи на власний розсуд можуть визначити право на утримання незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, умови, розмір та строки, у які будуть здійснюватись такі виплати. При цьому у разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса, тобто, не буде необхідності звертатися до суду. Шлюбним договором може бути встановлена й можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Отже, подружжя або особи, що бажають взяти шлюб, можуть включити до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
Укладення шлюбного договору – не обов’язок, а взаємне волевиявлення осіб вирішити питання життя сім’ї на власний розсуд. Тому, ті умови шлюбного договору, які всупереч волі будь-кого з подружжя погіршують його становище порівняно із законодавством України (мають дискримінаційний характер, позбавляють права на частку в нажитому майні тощо), не можуть бути визнані дійсними, так само як і шлюбний договір, укладений без додержання порядку, встановленого законодавством України.Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Перед укладанням цього договору нотаріус до якого звернулась пара, зобов’язаний роз’яснити сторонам основні положення шлюбного договору, права та обов’язки сторін. Посвідчити шлюбний договір вправі як державний так і приватний нотаріус.

Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення, про що має бути зазначено у тексті договору.

У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, строки тривалості окремих прав та обов’язків. Може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.
Щодо віку, з якого особи мають право самостійно укладати шлюбний договір, то він збігається зі шлюбним віком, що встановлений для жінок у сімнадцять, а для чоловіків – у вісімнадцять років. У разі зниження шлюбного віку ( на підставі частини другої статті 23 Сімейного кодексу України), а також особами, яким ще не виповнилось вісімнадцять років, до реєстрації шлюбу, відповідно до чинного законодавства шлюбний договір укладається за письмовою згодою батьків неповнолітніх або піклувальників, справжність підпису яких засвідчується нотаріусом, а також за згодою органу опіки та піклування.

У разі укладення шлюбного договору особами, які вже перебувають у шлюбі, вік не має значення, оскільки відповідно до Цивільного кодексу України у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Законодавець встановив можливість внесення змін до шлюбного договору. При чому, одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Договір про зміну шлюбного договору також нотаріально посвідчується.

Разом з тим, на вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання. На вимогу будь-кого з подружжя, або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, шлюбний договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього.
Отже, цивілістична суть сімейних відносин зумовила розширення можливості їхнього регулювання безпосередньо самими учасниками.  Сімейним кодексом України визначено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками, Таке договірне регулювання стосується насамперед шлюбного договору.

За більш детальною інформацією звертайтеся до фахівців системи безоплатної правової допомоги, повний перелік закладів тут – https://www.legalaid.gov.ua/kliyentam/poshuk-najblyzhchogo-tsentru-ta-dystantsijnyh-punktiv/ та, зокрема, до Конотопського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у місті Конотоп за адресою: вул.Братів Лузанів, 43 та за електронною адресою [email protected] Працює центр з 8.00 до 17.00 без перерви.

Отримати консультацію можна також за єдиним телефонним номером системи безоплатної правової допомоги –  0 800 213 103.

 

comments powered by HyperComments

Останні публікації автора