“Ніби машина часу”. Як у Музеї історії села на Конотопщині зберігають фотографії з сімейних архівів, вишивки, знаряддя праці
Поділитися в
Копіювати посилання
У селі Чернеча Слобода Конотопського району працює музей історії. Матеріали для нього збирали всією громадою, задовго до відкриття у 1991 році, розповіла його засновниця Любов Овсієнко. Які експонати можна побачити у музеї сьогодні – дізнавалось Суспільне.
Селу Чернеча Слобода на Сумщині – майже чотири століття. Його заснували ченці, а місцеві жителі ніколи не були кріпосними. Ці та інші історичні дані про село зібрані місцевими жителями, і зберігаються, в усній або матеріальній формі, у народному музеї історії села. Засновниця музею Любов Овсієнко розповідає, що матеріали для нього збирали всією громадою, почали ще до відкриття у 1991 році, і до сьогодні його фонди поповнюють.
“Це ніби машина часу. Вона дає можливість нам оті законсервовані століття повернути, узнати, що, коли, як було. Село наше дуже велике було колись, багате село. І про це свідчать багато експонатів музею”, – говорить засновниця музею.
“Жінка чоловіка посилає на базар і каже: “Привези мені хліб у чому місити”. Їде чоловік на базар, там, певно, забув, привіз, не порахував, а вона казала, щоб парна кількість була клепок. Привозить, а там 13. Усе, хліб не вдасться. Треба, щоб тільки парна, і кричить: “Не хватає одної клепки”. По цей день живе оця примовка, що клепки у когось не вистачає, бо тоді буде невдача. Це справжнісіньке чудо техніки тієї домашньої. Це власноруч зроблений сепаратор, за допомогою якого робилося масло. Сюди заливалися вершки, а потім оцим млинком отак крутилося – і одержувалося масло”, – пояснює Любов.
У музеї особливо пишаються колекцією чернечослобідських вишивок, одягу і рушників, бо видно високу майстерність вишивальниць, додає пані Любов.
“Старі люди казали тим молодим вишивальницям: “Оце ти для себе вишиваєш”. А тут ось, перегорну я вам, а це, мовляв, для Бога. Жодного вузлика, жодної, щоб тут не було помарочки, щоб чітко-чітко все це було. І це все робилося на чисто білому ось оцьому шматочку матерії. Володіли різними методами вишивки. Тут можемо побачити і гладь, тут і монохром, і хрестик. Ви гляньте, як підібрані і кольори. Це все робилося вручну при каганцях. Білим вишито по білому. Це все ручна робота. Розповісти вам важко, що це означало, як люди взагалі пошити таку сорочку, це ж все вручну. Ви дивіться, як оцей рукав шився, як отут воно робилося все, і як оце ви ж витягувалися ниточки, це ж не кружево в’язалося, ні, це нитки витягувалися, розумієте?” – каже засновниця музею.
У колекції музею представлені історичні періоди, які мешканці села проживали разом із країною. Зокрема, Голодомор, під час якого померла майже третина жителів Чернечої Слободи. Тут можна побачити їжу, яка залишалася селянам, почитати свідчення тих, хто вижив, зібрані учнями і вчителями місцевої школи.
В експозиції знайшли місце фотографії із сімейних архівів слобідчан, старовинні документи та записи.
“На стенді ми бачимо шкільні вправи якогось школярика і сторінки із пісенника. Звичайні дівчата одна з одною мінялися. Такі от шкільні вправи ви можете побачити. Це є, певно, якийсь не дуже добре грамотний школярик. Тут багато помилочок. Обидва ці експонати знайдені були на горищі однієї бабусі, яка там уже і не жила. І ось оцей щоденник, де написано багато пісень різноманітних, українською, до речі, мовою. Це в ті роки, отут ви побачите 1900 рік, коли діяв Емський указ, коли не можна було нічого українською мовою, а тут ціла пісня. І ось читайте оці рядочки: “Засунусь у хаті, покутнє віконце, заховалось під вербою українське сонце. Спи, Тарасе, тихо-тихо, поки Бог розбуде, тебе славна Україна повік не забуде”, – говорить Любов.
За її словами, музей тричі обкрадали, брали експонати, які мають аукціонну цінність: фотографії, книжкові видання, предмети побуту. Каже, після цього довелося посилювати заходи безпеки.
Якщо Ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Підписуйтесь на нас у Telegram
