На зв’язку, КОНОТОП: коли у місті з’явилися перші телефони та чому тривалий час дзвінки були для містян були тотальним дефіцитом?

Суспільство | 15:13, 16.11.2017
 Поділитися

Поділитися в

16 листопада в Україні відзначають День працівників радіо, телебачення і зв’язку. Це свято започатковано 1994 року згідно з указом президента на підтримку ініціативи працівників радіо, телебачення і телекомунікаційної галузі України.

З нагоди свята архівний відділ Конотопської міської ради підготував історичну довідку про те, як телефонізувався Конотоп.

“В 1902 році був встановлений перший телефон в м. Конотопі. Він пов’язав квартиру начальника жандармського відділення з кімнатою чергових жандармів ст. на Конотоп. Довжина телефонної лінії 530 сажень (1130 метра). Оцинкований дріт, діаметром 3 мм, проведений по дубовим стовпчикам з ізоляторами, від квартири до перетину з телеграфної лінією Києво-Воронезької залізниці, а потім за існуючими стовпів до вокзалу ст. Конотоп. Телефонні апарати на обох кінцях лінії – системи Еріксон.

Треба сказати, що в Києві, Чернігові, Одесі, Полтаві та інших містах, в тому числі і повітових, вже діяли телефонні станції, але у Конотопі та його околицях з 1902 по 1910 рік існувало лише від 8 до 10 приватних ліній телефонного зв’язку. Одна з них підходила до будинку, де проживав відставний генерал-губернатор М. І. Драгомиров. Причина відставання в телефонізації міста була банальна. Незважаючи на отриманий в 1903 році дозвіл на облаштування в місті Конотоп телефонної станції, виділення Земським Зібранням коштів, у розмірі 17000 рублів, будівництво станції телефонної мережі в 1904 році не відбулося, з причин, як сьогодні сказали б, корупційних. Справа в тому, що Конотопський міський голова і ряд чиновників Земської Управи лобіювали облаштування телефонної мережі, як приватного проекту, з передачею прав на телефонізацію міста в концесію. При цьому всіляко гальмували прихід у місто державної телефонної станції поштово–телеграфного округу.

Зрештою, добившись відмови від Києва на будівництво в Конотопі державної телефонної мережі, Конотопська Земська Управа передала право (в концесію на 18 років) на влаштування земського телефонного зв’язку, а потім розірвала договір, вирішила облаштовувати телефонний зв’язок в повіті за власні кошти. В 1910 році в Конотопі були облаштовані перші телефонні лінії і змонтована центральна телефонна станція типу МБ на 30 номерів. Комутатор станції був розміщений в приміщенні Конотопської поштово-телеграфної контори по вул.Красногірська, в одній з житлових кімнат начальника.

20 липня 1910 був встановлений телефон в Конотопській земській управі. Зв’язок був однодротовим, другим дротом лінії було заземлення телефонного апарату. Була побудована перша сільська телефонна лінія Конотоп –Сім’янівка – Дубов’язівка – Карабутове. Але вже в кінці 1910 року стало зрозуміло, що 30 номерна станція не в змозі забезпечити потреби Конотопу в телефонному зв’язку.

На початку 1911 року на центральній телефонній станції,вже за гроші земства, монтується новий комутатор на 160 номерів, додаються 2 додаткових робочих місця для телефоністок. Надзвичайна сесія Конотопської Земського Зборів 31 січня 1911 року, вбачаючи великий ажіотаж навколо телефонізації в Конотопі, просить підрядну організацію замінити щойно змонтований комутатор на 160 номерів, іншим – 200 номерним і встановлює пільги щодо користування телефоном для окремих категорій абонентів. У перелік пільговиків потрапляють Конотопське земство, Голова управи, Міський голова, члени управи, Предводитель дворянства і інші високі чини Конотопа.

Абонентська плата за користування телефоном всім іншим встановлювалася 50 рублів на рік, за додатковий телефон 10 руб. Крім того стягувалася плата за передавання телефонограм – 3 коп за слово.

Було дано дозвіл управі встановити в її приміщенні телефон загального користування, з таксою – 5 коп за кожні 5 хвилин розмови. Номери абонентів були тризначні, наприклад, мануфактурний магазин Менделя Беркова Черкинского мав номер 128. Виклик центральної телефонної станції проводився з допомогою індуктора телефону, обертаючи ручку якого, в телефонну мережу подавалася напруга близько 60 вольт, що надходить на комутатор і сповіщає телефоністку про надійшов виклик. Після її відповіді «станція слухає», говорили номер абонента і чекали його відповіді. Якщо протягом певного часу абонент не відповідав, звучало відбійний сигнал і з’єднання зі станцією розривалося.”

Матеріал підготовлено за дослідженнями С.В.Юшкова.

Якщо Ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

comments powered by HyperComments

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: