Конотопчанка порівняла умови перебування дітей у конотопських і закордонних дитсадках

Суспільство | 19:01, 29.03.2017
 Поділитися

Поділитися в

Хто з нас, шановні читачі, не був свідком такої жалісної картини: знервована матуся (зрідка татко) тягом тягне за собою бідолашного малюка, який пручається з усіх сил і лементує на всю вулицю: «Не хооочу!!! Не піду-у-у!..» Ми мовчки співчуваємо і батькам, і маленькому вередуну, розуміючи, що швидше за все, вони прямують до дитсадочка.  Звісно ж, дошкільні навчальні заклади – неоціненна допомога і майже безальтернативний вихід для працюючих батьків. Та й дитині бажаніше розвиватися серед однолітків, під наглядом досвідчених фахівців. Але більшість малечі так званий процес соціалізації у дитсадку сприймає дуже болісно і реагує на відрив від домашніх умов зниженим настроєм, афективними вибухами або навіть уходом у хворобу. Існує певна категорія дітей, які так і не можуть пристосуватися до умов дошкільного закладу. Про таких кажуть: це домашня дитина, не дитсадівська. На жаль (чи на щастя?) свого часу я теж була стовідсотково домашньою дівчинкою, яка так і не змогла адаптуватися до умов «казенного дому».

Більш того, не прижилася у дитсадочку ні моя матуся, ні мій чоловік, тож повне відторгнення ДНЗ моїм діткам, ймовірно, передалося на генетичному рівні.  Добре пам’ятаю жах і паніку, котрі викликав у мене садок… я боялася залишатися серед незнайомих людей… було страшно від того, що матуся не прийде по мене… як і більшості моїх «товаришів по нещастю», мені здавалися бридкими і дитсадівська манна каша, і дитсадівська тиха година… Запам’яталося на все життя, що суворі та кремезні як на підбір виховательки зверталися до нас, малих, виключно на прізвище: «Іванов, зараз підеш у куток!.. Петрова, їж мовчки!.. Сидоров, не штовхай Федорову!» і т.д. і т.п. Ставши дорослою, я наївно вважала, що з роками система дошкільної освіти повністю змінилася, звісно ж, у бік покращення, але… моя старша дитина, через багато років після «відбування служби» у дитсадку, зізналася мені, з яким небажанням і приреченістю залишалася у так званій «групі поглибленого інтелектуального розвитку»… А сьогодні історія з категоричним неприйняттям дитсадка повторюється з наймолодшим.

А от за кордоном – і в Европі, і в Азії – дитсадівські групи відрізняються від наших, насамперед, невеликою кількістю малюків. Так, у Франції на групу з 14 дітлахів припадає аж 7(!) дорослих: вихователі, няні, медсестри… Така ж ситуація спостерігається у британських садочках: один дорослий – на двох-трьох малюків до двох років. У наймолодших групах Кореї, як правило, не більше чотирьох дітей. Про всяк випадок нагадаю, що у наших дитсадках на одного дорослого припадає більше десяти малих бешкетників (у кращому випадку!), бо з групою з 20 дітлахів  працюють лише двоє – вихователь та няня.

У кожній країні свої погляди на виховання та розвиток малечі. Наприклад, у Британії немає тихої години, а малюкам у «спецодязі» дозволено ганяти по калюжах, усі іспанські дитсадки інклюзивні, тобто разом із звичайними малюками там виховуються дітки з обмеженими можливостями, у т.ч. з синдромом Дауна і ДЦП, вихователі Південної Кореї постійно тримають онлайн-зв’язок із батьками своїх підопічних, протягом дня надсилаючи матусям фото і відео з докладними коментарями стосовно здоров’я та настрою дітей. Але найбільше мене вразив той факт, що завдяки зусиллям персоналу малюки у корейських садочках взагалі ніколи не плачуть, а ходять туди з радістю і задоволенням.

Виявляється, що напівзабутий нами слоган радянських часів «Все найкраще  дітям» реально працює у більшості розвинутих країн світу. Саме тому на дошкільне виховання і освіту найменших громадян там витрачаються величезні кошти. Приміром, у Великій Британії професія вихователя дитячого садка престижна, затребувана та високо оплачувана. «Вусатий нянь», тобто вихователь-чоловік, у британських садочках – це  не виняток із правил, а звичайне явище. Якщо трішки пофантазувати та уявити, що працівники наших дитсадків почнуть отримувати хоча б половину від зарплатні британських колег, то влаштуватися вихователями та їхніми помічниками зможуть, певна річ, лише діти та родичі урядовців і високих чиновників…

А от вартість перебування в закордонних дитячих садках як для наших напівпорожніх кишень просто фантастична. Найдорожчими садками Європи є британські: 900 фунтів стерлінгів на місяць (приблизно 30 600 грн.) Найдемократичніша оплата комунальних дитсадків, напевно, в Бельгії. У цій країні вона залежить від розміру зарплатні батьків: чим більше заробляєш, тим більше сплачуєш…

Ось такі вони, недосяжні для нас, європейські горизонти…

Ірина ФЕДОРОВА, член НСЖУ

Якщо Ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Rodont
comments powered by HyperComments

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: