Чорнобиль очима ліквідаторів-конотопчан

4(2)

Про те, чим саме запам’яталася аварія на Чорнобильській АЕС у перші дні та роки після трагедії, розповідають її ліквідатори – безпосередні очевидці тих буремних подій тридцятилітньої давнини.

Олексій Миколайович Листопад, полковник у відставці, на той момент працював інспектором держпожежнагляду в Конотопі.

DSC_4303

– Ми заїхали туди якраз у День святкування Перемоги – 9 травня. На будинках тоді висіли прапори… Жили у пожежній частині, пізніше – у гуртожитку, метрах у двохстах від реактора. Я поїхав до Чорнобиля у складі команди пожежних з різних міст. Із Сумщини було нас тоді троє – я з Конотопа і по одному чоловіку з Сум та Ромнів. На той час мені було 33 роки.

Годували нас непогано. А от ДАЇшники там страждали. Були випадки, коли вони приїжджали до нас і просили поїсти, бо їх відправили без довольствія. Сказали – ви ж ДАЇшники, тож знайдете собі їжу самі. Але хіба ж там заробиш? Кожен, кого зупиняли за якесь порушення, готовий був віддати права, аби тільки виїхати звідти. Тож про заробіток і мови не йшло.

Про те, куди і навіщо ми їхали, ми знали чітко, ніякої таємниці з цього для нас ніхто не робив. Приїхали, стали на чергування. Погода стояла чудова. Хоча за відчуттями здавалося, що було похмуро і сіро. Радості не було.

Наше завдання полягало в тому, щоб гасити нові джерела пожежі у разі їх виникнення, а також відкачувати радіоактивну воду на станції. Під час нашого там перебування на станції нічого не горіло. А от після від’їзду знову загорілися кабельні тунелі між третім і четвертим реактором, і тим, хто залишився замість нас, довелося їх гасити. Хлопці тоді поприїжджали додому зелені – по 40-60 рентгенів ухопили! Там довго не тримали: дозу набрав – тебе міняють. Я побув там 12 днів. 24 травня вже поїхав додому.

Доки там були, ніяких проблем зі здоров’ям ніби й не відчували. Коли ми їхали на станцію, у кожного з нас брали кров на аналіз. А от після від’їзду виявлялося що 40-50 % кров’яних тілець немає, знищені радіацією… А от уже після того, як повернулися з Чорнобиля, почалися різні ніби-то дрібні проблеми: у кого голова болить, у кого розлад шлунку, в кого нежить…
Не дай боже такої аварії зараз, – кінець усім буде. Тоді було всього вдосталь – і техніки, і паливно-мастильних матеріалів, і продуктів. Де це все взяти зараз? Навряд чи ми змогли б погасити таку махіну в сучасних умовах життя….

Леонід Іванович Ярошенко, на той момент працював старшим пожежним.

DSC_4305

– Я потрапив до Чорнобиля рік по тому – у 1988 -му. Чергували ми там вахтовим методом протягом півроку – місяць там, місяць дома. Особисто я займався організацією доставки мінеральної води, яку ми отримували централізовано зі складів.

Кожен виконував свої функціональні обов’язки. Хто охороняв тридцятикілометрову зону, адже там були покинуті села, будинки, які час від часу горіли, так само як горіли болота. Також брали участь в експерименті, коли будинки, де дозиметристи знаходили найбільшу дозу радіації, обливали і підпалювали, а рештки закопували у вириту поряд траншею. Вважалося, що там можна поховати радіацію. Але цей експеримент не виправдав себе, оскільки при горінні велика кількість радіації піднімалася в повітря і люди отримували дуже сильні опіки.

Жили ми безпосередньо в Чорнобилі – в 15-ти км від самої станції, але часто під’їжджали і до самого саркофага.

Якщо Ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Категорія: Суспільство

вологість:

тиск:

вітер:

Сповістити про помилку

Текст, який буде відправлено нашим редакторам: